Музей 24/02 — Інтерактивний простір ‍про велику війну на сході України

Вітаємо у нашому музеї. Тут ви побачите речі, які нагадують нам про початок великої війни росії проти України на сході.

Команда Свої.City попросила земляків з різних міст поділитися важливими і зворушливими експонатами: останніми світлинами та відео з дому, крайніми кадрами з мирного життя.

Цей віртуальний простір — наша спроба довести, що велика історія війни складається з маленьких історій та артефактів кожного з нас.

Мій син Каміль на фото відпочиває у коридорі нашого дому у березні 2022. Ми ще у Бахмуті, але ми вже не спимо у рідному ліжку, не вмикаємо світло, бо війна поруч. Зовсім поруч.

Тетяна Єрохіна, громадська діячка, ексчиновниця

Це моє останнє фото з Добропілля. Ми зробили його 26 лютого 2022 року на площі. Вийшли з українськими прапорами.

‍Тетяна Пустовойтова, Добропілля, зоозахисниця

Фото моєї згорілої квартири зроблене 26 квітня, за чотири дні до від'їзду з Маріуполя. Я поїхав востаннє подивитися на неї та зробив фотографії на телефон.

Євген Сосновський, Маріуполь, фотограф, актор

Запис на диктофон я зробила 24 лютого 2022 року в Маріуполі, коли ми лежали у коридорі. Летіли бомби, а тато пішов ловити мобільний зв’язок.

‍Альона Загреба, підліток

Останнє селфі в свої квартирі в Маріуполі я зробила 22 лютого. На фото я вже не весела, бо знала, що буде війна. Прикро, але мене ніхто не чув. Після цього в квартирі не було світлин, бо в перші ж дні ми залишились без вікон і жили в офісі.

‍Катерина Сухомлинова, волонтерка

Фото було зроблено 22 лютого 2022 року біля Драмтеатру. Того дня в місті пройшов мітинг “Маріуполь — це Україна”

‍Алевтина Швецова, журналістка

2 березня 2022 року. Коли моя собака Маська трохи нервує, вона тихенько лягає поруч. За кілька днів після цього фото ми поїхали з Сєвєродонецька.

Олександр Шмаль, засновник театру "Art&Гарт"

Це я з дружиною і домашнім улюбленцем у рідному Покровську за декілька днів до повномасштабної війни.

Микола Головко, волонтер

З 17 по 22 лютого я багато їздила містом. Було передчуття, що я маю попрощатися із Сєвєродонецьком. Робила фото на телефон для себе, аби запам’ятати. Це було якесь внутрішнє рішення. Пройшла всі рідні місця за тиждень до війни.

‍Ольга Лішик, керівниця ГО “Жінки Луганщини”

Це фото було зроблено в квітні 2022 року. Ми з кішкою Дорі спали в коридорі, Сєвєродонецьк нещадно бомбили. Після цього довелося евакуювати Дорі у безпеку, у Дніпро, і виїхати на якийсь час самій.

‍Анастасія Волкова, військова кореспондентка

22 лютого вдень ми пішли гуляти родиною — з донечкою, бабусею, дідусем. Фото зроблене на території храму “Лісова дача” у Сєвєродонецьку.

‍Тетяна Жук, громадська діячка, волонтерка

12 лютого 2022 року був у Вовчоярівці на зйомках художного фільму про сіру зону — “Сірі бджоли”

‍Олексій Ковальов, фотограф

2 травня 2022 рік, Сєвєродонецьк. Тоді мені "підігнали" бронік, аби допомагати людям було безпечніше, наскільки це можливо. Тоді ще мій дім був цілим, а потім все згоріло.
‍
‍Аріф Багіров, громадський діяч

На цьому відео останні хвилини в Сєвєродонецьку. Це був мій рідний дім — вулиця Гоголя, 35

‍Микола Скурідін, фотограф, велосипедист, громадський активіст

Фото зроблене в Києві за день до повномасштабного вторгнення. Зранку 24.02.22, коли роз'їхалися з чоловіком в різні боки, я повезла дитину кудись на захід, де, можливо, було безпечніше, а він пішов у військо.

Юлія Кишенко, волонтерка "Восток SOS", правозахисниця, активістка, громадська діячка

На цьому відео наш син Григорій бігає пустими коридорами гуртожитку у Старобільську. Тут ми залишалися з родиною до евакуації. Інколи спускалися у підвал. Коли Старобільськ окупували, ми ще були там. Відчували тільки біль і відчай в очікуванні сепаратистів, що прийдуть до нас згодом.

‍Олександр Набока, двічі переселенець, викладач, історик, філософ, письменник, краєзнавець

Перед від'їздом я скинув з себе свій робочій бронік і шолом. Поруч поклав ще один комплект - оператора. Залишив це все в коридорі свого будинку. На фоні трошки видніється мій домашній халат. Він дуже теплий. І гіроскутер, на якому я іноді катався до магазину і назад. Закрив двері. І поїхав з рідного Маріуполя.

‍Артем Попов, журналіст, волонтер

18 лютого 2022 року в Луганському обласному академічному українському музично-драматичному театрі в Сєвєродонецьку була прем’єра вистави “Хто я?”. Я, як і багато разів до цього, знімав репетицію. Ця світлина була зроблена 17 лютого.

‍Олександр Плаксін, член Спілки фотохудожників України

Рубіжне за тиждень до початку цієї фази війни. Це фото для мене дуже дороге, бо таким моє місто вже не буде.

‍Артюх Олексій, головний редактор видання "Трибун"

У день від’їзду з Сєвєродонецька зробив фото на згадку. Тоді востаннє бачив наш театр і свій кабінет.

Сергій Дорофеєв, директор Луганського обласного українського академічного музично-драматичного театру

Ранок 23 лютого 2022 року. Моє останнє фото з мирного Маріуполя. Завтра почалася війна

‍Петро Андрющенко, радник міського голови Маріуполя

23 лютого, я прихворів, але на вулиці чудова погода. Ідеальний день, аби літати на дроні та знімати кригу на Парковому озері Сєвєродонецька. Кожен раз коли бачу це фото, сумую за рідним містом.

‍Владислав Кравець, фотограф, відеограф

Остання мирна фотографія в телефоні — з жовтневого відпочинку на Голубих озерах поблизу Лимана разом з дружиною. На вулиці тепло, я присів перепочити після рибалки.

‍Вадим Лях, керівник Слов’янської військової адміністрації

За два дні до великої війни привіз тероборонівцям Луганської області комп’ютерну техніку. На згадку зробили спільну світлину.

Роман Власенко, Сєвєродонецька РДА

12 грудня 2021, Сєвєродонецьк. Я йду у будівельний магазин вибирати лінолеум для квартири. Дорогою зустрічаю чудову купу піску, вкриту ковдрами, і вирішую сфоткатись. Бо життя здається прекрасним.

‍Максим Бондарєв, журналіст Свої

Кінець грудня 2021. Маріуполь, Приморський район. Я в орендованій квартирі готуюся до включення у ефір Новин Приазов’я. Позаду улюблені штори, а на мені — улюблена сукня у вишитих квітах.

‍Юлія Гаркуша, представниця ІМІ у Донецькій області

20 лютого вшановувала у Сєвєродонецьку Героїв Небесної Сотні. Попри щоденні тривожні новини, не вірилось, що Росія так нахабно нападе на Україну.

‍Ірина Болткова, голова Міловської ВА

Зробив це фото перед останнім мирним тренуванням у Сєвєродонецьку.

‍Станіслав Кулеш, тренер

В ті дні активного обговорення чуток про велику війну ми з друзями поїхали поплавати у басейн. Ця вилазка стала способом відволіктися від напруги, що так гостро відчувалася в Сєвєродонецьку. Можливо, це було внутрішнє заперечення реалій майбутньої війни, яка виглядала неминучою.

‍Віталій Панаіт, мешканець Сєвєродонецька

12 лютого їздив в український Маріуполь на змагання з армреслінгу, переміг — виборов 1 місце.

‍Богдан Зуяков, спортсмен

Це запис першого прямого ефіру про евакуацію. Він взагалі був для мене, наче перший у житті. Але є "але". На своєму першому у житті прямому ефірі я боялась наробити помилок, запнутись, коротше, "накосячити", щоб з мене сміялись, а тут я боялась посіяти паніку і показати власне хвилювання. Я хотіла, щоб люди розуміли — хаотично бігти не треба, є певний час, є ЗСУ. Але водночас мене бісило те, що я маю робити, типу: "Люди, звалюйте, бо підари йдуть", а за який рахунок і яким чином — вирішуйте самі…

‍Анна Ніколаєнко, редакторка ІРТА

Волноваха, 31.12.21. Це одна з небагатьох фотографій, яку ми зробили вдома взагалі. Здавалося, що це ж просто дім і нічого особливого.

‍Ксенія Мініна, журналістка, редакторка Волноваха.City

Ми зустріли колядників на вулицях ще тоді мирного Краматорська. Різдвяні колядки, щасливі усміхнені люди. Дуже сумуємо за мирним Краматорськом і за тими емоціями. Зараз думаю, які ми були насправді щасливі та безтурботні. Як це все повернути…

‍Тетяна Бобровська, чемпіонка України з пауерліфтингу серед осіб з інвалідністю, Краматорськ

24 лютого, 9:00. Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, два будинки до обласної адміністрації. Моя головна редакторка дзвонить аби дізнатися, чи виїхала я, чи планую взагалі. Вона нервує. Тим часом я вийшла в аптеку — отримати ліки, які замовляла заздалегідь. Займаю чергу, продовжую з нею говорити, заспокоюю, що так, збираюся, виїдемо родиною, зараз маю отримати свої ліки. Вона запитала, чи багато людей і я зробила це фото… Аптека була розташована на першому поверсі будинку, де я жила. Це крайне фото вцілілого дому — ні, він не розбомблений, ще стоїть, місцями продірявлений та побитий, там живуть люди. Але це вже не дім у ментальному розумінні.

Марина Терещенко, журналістка Свої

Останнє фото перед евакуацією з українського Нью-Йорка. 9 березня 2022 року. Вулиця Волі — символічно. Йшов гарний лапатий сніг, десь далеко було чутно роботу артилерії і прильоти в декількох кілометрах. “Чудова погода, ворожі танки не проїдуть”, — подумала тоді я.

‍Валерія Панасенко, журналістка Свої

21.02.22 року. Харків. Це виявилося останнє фото, яке я зробила на свій смартфон у Харкові. Зранку я поспішала на роботу і вже не пам'ятаю, чому вирішила сфотографувати курс у обміннику, а зараз я бачу на цьому фото лише рідну мирну Салтівку, метро “Героїв Праці”, де раніше завжди вирувало життя.

‍Інесса Курінна, журналістка Свої

27 лютого вдень було ще відносно тихо в тому районі Маріуполя, де ми жили. Але вже ввечері ми з сином ховалися в коридорі, бо гатили десь неподалік. Було ще не так страшно, ловив зв’язок та відновили електроенергію. Сфотографувалися, аби відправити фото у спільний чат з подругами: поки була можливість, ми по кілька разів на день писали про те, що відбувається у нас (бо троє були в Маріуполі, четверта подруга — в Києві).

‍Катерина Калюжна, журналістка Свої

Це Лео. Він — переселенець з Борівського. Ми з ним сфоткалися у Сватовому у травні 2022. Тоді його домівка була під обстрілами, а моя — окупована. І так — це єдина фотка з дому зі мною. Все інше у галереї — захід сонця у рідному місті, квіти, веселка, равлики… Все, що завгодно, аби не фіксувати сумну атмосферу окупації.

‍Ольга Яцина, редакторка Свої

Це фото з презентації нового проєкту Громадської організація Асоціації йоги України у Маріуполі 22 лютого 2022 року. Це був останній наш проєкт, тепер команда розкидана по всьому світові, але продовжує популяризувати йогу.

‍Олександр Мацука, Маріуполь, власник еко-кафе “Moloko”

Це остання фотографія, яку я зробила перед 24 лютого у рідній Костянтинівці. Цю листівку з гілками абрикоси мені подарував хороший знайомий за день до початку повномасштабної війни. Я надіслала йому фотографію цієї листівки і сказала, що плачу, коли дивлюсь на неї (тоді я дуже сильно боялася можливості втратити дім, а саме абрикоси найбільше асоціюються в мене з ним). Він відповів: “Софія, все буде добре, будуть і абрикоси, і схід, і Україна на сході, не переживай. Всі ті кроки Росії у війні — то намагання “вибити” собі гарні умови, всі їх кроки — це нарощування напруги. Хотіли б вони дійсно робити рішучі кроки, вони б їх вже давно б зробили”.

Софія Пилипенко, журналістка Свої

Це фото зробив мій друг, проводжаючи мене на потяг до Маріуполя зі столиці 23 лютого ввечері. У той день я поверталася з відпустки додому, була в Києві проїздом лише день. Ми зустрілися під кінець дня, прогулялися вечірнім Києвом пішки від університету Шевченка до вокзалу. Незважаючи на останні новини і тривогу, що наростала, мені хотілося швидше потрапити додому. Вечірній потяг відправився за розкладом, мої сусіди по плацкарту допізна говорили про неможливість і абсурдність повномасштабного вторгнення і випивали за мир. О 5 ранку нас розбудила провідниця, яка не стримувала паніки і сліз, мені дозвонилась подруга зі словами "ну все, почалося", за вікнами у східному напрямку проїжджали українські танки. Із затримкою в 5 годин наш потяг прибув у Маріуполь, пасажири були щасливі нарешті потрапити додому.

Марина Головньова, Маріуполь, екскурсовод туристичного центру "Вежа"

Ми два тижні просиділи з дружиною Людмилою в підвалі під обстрілами, біля 18-ї школи в Сєвєродонецьку. Наша квартира вщент згоріла з усім. В евакуації пишу книгу про Сєвєродонецьк, вірші про нього. На футболці, зробленій молодшим сином, назва одного з таких віршів та додано про підприємство, де був останній рубіж оборони міста: Азот-сталь.

Семен Перцовський, заслужений журналіст України

Світлина з Сєвєродонецька, 23 лютого 2022 року. За день до вторгнення. Тепер вона моя найулюбленіша.

‍Євген Янковий, небайдужий житель міста